Сьогодні – тисячний день так званої «триденної «спеціальної воєнної операції», яка триває вже одинадцятий рік, розпочавшись окупацією АР Крим. В лютневій мряці 2022 року ми вистояли проти озвірілого московита, хоч увесь світ давав нам кілька днів.

1000 днів повномасштабної війни з рф пройшла, як один довгий, складний, нескінченний день. День, насичений трагедіями і перемогами, працею на межі можливостей, життям на межі смерті.

Так, ми втратили певні території, проте могли втратити державу та ідентичність. Ми втратили людей як на фронті, так і на окупованих територіях та загиблих від обстрілів у тилу. Але це набагато менші втрати, ніж ті, які ми б понесли у разі повної окупації України. Сьогодні фронт тримається. Не без проблем, але тримається.

Ми займаємо ворожі території - хай і незначні за площею, проте важливі за значенням. Ворог виснажується швидше, ніж ми, хоч і запас його міцності більший, ніж у нас. У нас досі є союзники - хай не такі послідовні, як союзники нашого ворога, проте набагато сильніші.

Не ми обирали власну долю, не ми починали цю війну, проте ми з гордістю її зустріли. І ми переможемо, іншого не може бути. Питання лиш у тому, яку ціну нам ще прийдеться заплатити заради Перемоги. За майбутнє тих, хто ще не народився та у пам’ять тих, кого вже немає з нами...

Шануймо тих, хто віддав життя за свободу та наше життя у вільній Україні. Згадаймо цивільних жертв, яких ворог вбив у містах та селах, вдома і на роботі...

Скільки б часу не пройшло, ми всі точно знаємо — жодні наші дії та жертви не були даремними. Як би важко нам не було, але вже точно не буде соромно.